Рухаючись у майбутнє, перегортаємо сторінки історії
Центральноукраїнське вище професійне училище імені Миколи Федоровського знаходиться у чарівному місті Кропивницький. Колись це була фортеця, яка захищала південні кордони України від нападів турків і кримських татар, потім його називали «маленьким Парижем» за його чарівну архітектуру, пізніше став «колискою» українського театру.
Залишки фортеці св. Єлисавети
Кіровоградський академічний
музично-драматичний театр
ім. М.Л. Кропивницького сьогодні
Вулицями цього міста ходили великі композитори Кароль Шиманович та Ференц Ліст, промисловці, засновники заводу «Червона Зірка» Роберт та Томас Ельворті, міський архітектор Андрій Достоєвський, драматург та актор Марко Лукич Кропивницький, чарівна Марія Заньковецька, письменник Володимир Вінниченко та багато - багато інших.
А колись воно розміщалось в іншому приміщенні, яке є сьогодні пам’яткою архітектури.
Наше училище - найстаріший навчальний заклад на теренах України.
У затишному фойє є стенд, на якому розміщено чорно – білу фотографію - група чоловіків та жінок в українських костюмах і підпис: «Группа любителей, участвовавшая въ 1875 г. в первом представлении пьесы «Вечерницы» П.И. Нищенскаго, написанной для бесплатного ремесленно – грамотного училища в Елисаветграде».
Що пов’язує наш музично - драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького, завод «Червона Зірка» та наше училище?
Щоб це зрозуміти, треба зануритись з головою у далеку історію.
«Історія профтехосвіти Кіровоградщини нерозривно пов’язана з процесом економічного становлення краю, його традиціями, звичаями, побутом тощо. На той час на території нашого краю було недостатньо закладів для підготовки ремісників і досить широкого значення надавалося індивідуальному учнівству, де таїни професійної майстерності передавалися з покоління в покоління. Питанням індивідуального учнівства займалася Єлисаветградська реміснича управа.
15 жовтня 1867 р. на приватні кошти за ініціативою викладача Єлисаветградського кавалерійського училища М.Ф. Федоровського і дружин офіцерів А.М. Резанової таО.І. Некрасової відкрито безплатне ремісничо-грамотне училище з метою підготовки грамотних і кваліфікованих робітників для промисловості.
Ось як про це згадував М.Ф. Федоровський пізніше: «Элисаветградское безплатне ремесленно – грамотное училище было открыто мной в 1867 году, в то еще время, когда почтенное мещанство было поголовно темным. При таком порядке положения семейств являлось безотрадным. Естественным выходом из него было распространение ни одной голой грамотности, но и практических знаний, которые дали бы возможность заработать насущный кусок хлеба». Для училища знайшли занедбане приміщення з проваленою покрівлею і почали збирати дітей з бідних сімей. Трохи пізніше Федоровський розміщує дітей в будинку, де раніше знаходився трактир. Згодом він на власні кошти будує нове приміщення училища, яке збереглося і в наш час. На утримання училища використовувалися кошти Єлисаветградського фонду розповсюдження ремесел і грамотності, а також кошти пожертвування багатих громадян міста.
В ремісничо – грамотному училищі навчалися як хлопчики так і дівчатка. Їх навчали справам: столярним, токарним, сапожно – черевичним, ковальському та переплетному ремеслу, біло швейній справі, дамським модам, вишиванню, бджільництву, шовкопрядству, садоводству та багатьом іншим професіям. Всі ці спеціальності користувалися великим попитом в місті і в повіті. Освіта дітей спочатку була розрахована на 4 класи, згодом 5 класів. Викладалися предмети: письмо, читання, арифметика, географія, історія, геометрія, Закон Божий.
На той час у ньому було 180 учнів і 12 тих, хто їх навчав. 1873 р. Єлисаветградське товариство поширення писемності та ремесл взяло училище під свою опіку, організовано бібліотеку-читальню. Ремісничо-грамотне училище утримувалося за кошти Товариства розповсюдження грамотності і ремесл, повітового земства, доброчинних внесків громадян міста, від різних зборів ( концерти, спектаклі ), зароблених учнями коштів під час виконання замовлень.
Здібних, але бідних дітей зараховували на пансіон з повним утриманням за рахунок Товариства по розповсюдженню грамотності і ремесл повітового земства, різноманітних зборів, коштів від виконання замовлень, вистав, добровільних внесків громадян або таким дітям видавали стипендію. Для вирішення питань навчального процесу створювалася училищна рада, що збиралася раз на місяць.
Училище підпорядковувалося Міністерству народної освіти і звітувало перед попечителем Одеського навчального округу. Основною метою училища було навчання дітей грамоті на рівні двокласних народних училищ і певному ремеслу. До училища приймали хлопчиків віком з 11 років, дівчат – з 8 років. Переважно це були діти міщан, селян і солдатські діти.
Для вступу в перший клас не вимагалося якихось попередніх знань, а за бажання вступити в старші класи здавалися іспити. Оцінювали знання за п’ятибальною системою за четверті, а наприкінці навчального року виставляли підсумкову оцінку. Розпочинався навчальний рік з 1 вересня і закінчувався 1 червня. Навчання поділялося на 2 курси – теоретичний і практичний. Після проходження теоретичного курсу кожний учень вибирав собі за бажанням ремесло, яке хотів набути. На чоловічому відділенні вивчали столярну, токарну справу, в жіночому вчили шити і в’язати. Навчання ремеслу починали з 12 років.
Згодом, 13 січня 1905 р., у Єлисаветградському безплатному ремісничо-грамотному училищі було відкрито спеціальне чоловіче відділення і при ньому майстерні. Термін навчання був 5 років, з них 4 – у навчальних класах і майстернях, а на п’ятому році проводилися лише практичні заняття. Навчали тут столярної справи з обробкою деревини на токарному верстаті та різьбі по дереву, а також слюсарної і ковальської справі. По закінченні повного п’ятирічного курсу цього відділення випускникам надавали можливість здавати на загальних підставах іспити на звання вчителя початкових училищ. Випускникам видавали відповідний атестат про закінчення загальноосвітнього і ремісничого відділень, а також грошову допомогу на початкове облаштування з процентних відрахувань від продажу учнівських виробів. Вивчали в училищі креслення ( технічне ), письмо, російську мову, математику, географію, історію, оглядово – природознавство, були уроки чистописання, співів,малювання, а на спеціальному чоловічому відділенні – також геометрію, фізику, технологію металу і дерева, природознавство, давалися відомості із законодавства та рахівництва, необхідні для майбутніх ремісників. Окрім того, учням викладали гігієну, співи, гімнастику. Викладання ремесл велося таким чином, щоб випускники мали можливість застосовувати набуті знання на практиці, сприяли в майбутньому розвитку кустарних промислів. Навчальний план був перевантажений. Зняття протягом перших чотирьох років починалися о 8 год. ранку і тривали до 12 год. у класах і навчальних майстернях, а з 14 до 18 – у майстернях училища.
Цікавими є повідомлення у газеті «Елисаветградские новости» від 18 березня 1904 року завідувача спеціальним чоловічим відділенням цього училища А.Г. Арсентєва. Він пише, що в 1874 – 1875 роках безплатне ремісниче відділення училища у своїх стінах налічувало 140 учнів, хлопчиків і дівчаток. За наслідками шестирічного існування відділення навчальний процес було поставлено досить добре. За своїм типом і програми викладання, стверджує автор, воно різко відрізнялося від усіх інших закладів і нижчих училищ того часу і було єдиним ремісночо-грамотним училищем не тільки в Єлисаветграді, а й по всій Росії.
Основним завданням відкриття спеціального відділення була підготовка керівників для навчальних ремісничих відділень, які відкривалися в селах для підняття матеріального добробуту населення.
Метою М.Ф. Федоровського було не тільки навчати безкоштовно дітей міщан грамоті і ремеслам, але й прививати їм культурні навички. Так під керівництвом корифеїв українського реалістичного театру Івана Карповича Тобілевича та Марка Лукича Кропивницького було створено аматорський гурток. У звіті училища за 1877 – 1878 рік читаємо: «Не может попечительство училища также не высказать сердечной благодарности Ивану Тобилевичу как главному учаснику и руководителю в спектаклях, дававших в пользу ремесленных училищ, а также и следующим лицам, принимавшим участие в спектаклях и концертах: Н.К.Тобилевич, А.В. Алексеевской, А.М. Федорову и многим другим любителям». Подібні відгуки з подякою аматорам були непоодинокі.
На той час у складі місцевої трупи був чудовий хор, співаки – солісти, симфонічний оркестр. З містечка Ананьєва до Єлисаветграда часто приїздив поет і композитор П.І.Ніщінський, який високо цінував творчість місцевих аматорів. П.І. Ніщинський, саме орієнтуючись на них, створив свої безсмертні «Вечорниці», які спочатку були показані як самостійний музично – драматичний твір.
В меморіальному музеї М.Л. Кропивницького зберігається «Ежегодник Голоса Юга» за 1913 рік, в якому вміщені спогади одного з активних учасників трупи М.Федоровського. «Між іншим згадаємо, - читаємо у цих спогадах, - що відома п’єса для нашого аматорського хору і була виконана вперше 1875 року під керуванням автора». Так здійснився задум М.Ф. Федоровського – навчати безкоштовно дітей міщан грамоті і ремеслам, а також готувати вчителів, які працюють у школах місті і повіту, готуючи грамотних знавців ремесел.
Багато уваги приділялося в училищі формуванню культурно-освітніх навичок його вихованців. Для учнів проводилися вечори, на яких прослуховувалися класичні опери «Євгеній Онєгін», «Паяци» тощо.
Під керівництвом родоначальників українського театру І.К. Тобілевича та М.Л. Кропивницького було організовано драматичний гурток, чудовий хоровий колектив і невеликий оркестр. Широко відомий музичний твір «Вечорниці» М.І. Ніщинського написано саме для хору і оркестру ремісничо-грамотного училища і виконано вперше тут 1875 року під керівництвом самого автора.
Припинило своє існування училище після лютневої революції. З часом училище розросталося, поліпшувалося підготовка учнів – теслярів, стельмахів, ковалів, ремісників інших спеціальностей, які користувались великим попитом у місті і повіті. . У 1922 році на базі цього училища та невеликого приватного заводу Яскульського, націоналізованого місцевою владою, став працювати новий навчальний заклад – школа фабрично – заводського учнівства (ФЗУ), де готувались кадри для заводу сільськогосподарських машин «Червона зірка», який до 1917 року належав братам Ельворті, англійцям.
У 30-ті роки ХХ ст. училище реорганізувалось у школу фабрично-заводського навчання (ФЗН), а після звільнення міста від окупантів (січень 1944 р.) вона була відбудова з руїн і одержала назву ремісничого училища №1, яке продовжувало готувати кадри для того ж базового підприємства – заводу «Червона Зірка».